Для кожної освіченої людини сьогодні є зрозумілим, що освіта – основна сфера сучасного суспільного життя, важливіша ніж економіка і політика. Те, що відбувається сьогодні в економічній і політичній сферах, прямо залежить від того, що відбувається в сфері освіти. Без освічених, високодуховних людей не може бути розвинутої економіки і моральної політики.

В історії філософії існувало два підходи до співвідношення духовності особистості і розвитку освіти, мудрості, знання, науки. Один із них можна назвати сократівським, адже сам Сократ першим увів у філософію ідею тотожності знання й моральності, а другий – руссоїстським, адже саме Ж.Ж.Руссо розробив концепцію, згідно з якою розвиток знання, науки веде до псування натури. В минулому столітті підтвердилося, що правильну оцінку зробив Ж.Ж.Руссо: моральні якості людини не удосконалюються за розвитком НТП, адже найбільш жорстокі війни, масове знищення людей відбулися в даний період. У філософії ця ситуація була визначена як духовна криза в розвитку людства.

Сьогодні на порядку денному стоїть питання на яких ідеалах виховувати молодь і які цінності повинні забезпечити духовну консолідацію суспільства.

Усвідомлення цих питань з точки зору історично-філософської традиції свідчить про те, що проблема духовності має релігійні джерела, адже християнська релігія, а потім і християнська філософія створили образ людини духовної.

У західній світській філософії ідеї духовної сутності людини і людини як вищої цінності розроблялися І.Кантом, М.Шелером, а трагічної духовної долі людини у відчуженому суспільстві – А.Камю, Ж.-П.Сартром, М.Хайдегером, К.Ясперсом та іншими екзистенціалістами.

Духовність або, навпаки, бездуховність, псевдодуховність характеризують життя й духовний світ людини-індивіда з ціннісної точки зору. В аксіології цінність розглядається в рамках суб’єкт-об’єктного відношення як значимість об’єкта для суб’єкта, який він оцінює у відповідності з наданням об’єкту смислу.

Наявність в особистості системи цінностей являє собою її аксіологічну якість. Диференціація цінностей дозволяє виділити такі її якості, як духовність або бездуховність, або псевдодуховність у залежності від пріоритету певного виду цінностей. Духовність визначає пріоритет духовних цінностей у духовному світі особистості, бездуховність – відповідно пріоритет вітальних або прагматичних цінностей, псевдодуховність – абсолютизацію будь-яких духових цінностей, або абсолютизацію духовних цінностей та ігнорування не духовних цінностей [1].

В актах вибору у бездуховної особистості має місце пріоритет не духовних цінностей, які некритично запозичаються або свідомо вибираються заради задоволення егоїстичної направленості до тимчасового задоволення. Духовна особистість свідомо вибирає пріоритет духовних цінностей, відкидаючи інші альтернативи. Пріоритет духовних цінностей для неї в тому, що вони окреслюють кордони, за межі яких особистість не дозволяє собі вийти при реалізації вітальних і прагматичних цілей.

Розуміння духовності вимагає її співвідношення з такими особливостями відношення людину до світу, як відкритість-закритість, а також рівнем культури особистості.

Духовність не тотожна відкритості, а характеризує особливий тип відкритості, що базується на пріоритетності духовних цінностей. Духовність не тотожна також високому рівню культури і освіти. Оскільки духовних цінностей існує багато, а життя людини складне і багатоманітне, то репродукувати конкретні ціннісні орієнтації особистості з універсальних духовних цінностей не є можливим, але при високому рівні культури людини-індивіда достатнім є відсутність між ними істотних суперечностей.

Ще менше духовність співпадає з високим рівнем освіти, адже знання самі по собі не визначають направленість особистості. Направленість особистості обумовлена тим, яким чином її духовному світі інтегруються духовні цінності.

Багато філософських учень претендували на звання гуманістичних (марксизм, екзистенціалізм тощо), внаслідок чого виділяють різні типи гуманізму (соціальний, антропологічний тощо). Духовність може бути гуманістичною і антигуманістичною. Дане розмежування методологічно обумовлює завдання освіти. Вони повинні бути не сциєнтичними, релігійними або естетичними, а завданнями формування гуманістичної духовності.

Особливо слід зупинитися на розгляді співвідношення духовності і релігійності. З даного питання існують дві альтернативні точки зору. Згідно з першою – духовність і релігійність тотожні, адже заперечення віри в Бога веде до моральної вседозволеності, яка означає бездуховність, й культу особистості, соціальна небезпека якої не раз підтверджувалася в історії людського суспільства. Згідно з другою – духовність і релігійність нетотожні, оскільки сакралізація цінностей і норм можлива як з допомогою віри в Бога, так і з допомогою атеїстичної віри (в родину, вождя, націю, науку і т.д.), а суб’єктивна інтерпретація божественних цінностей і норм служителям церкви лишає ціннісно-нормативні системи реальної сакральності.

Сам процес формування духовності, розглянутий в аспекті його способів, засобів, механізмів, які використовує людина-індивід, являє собою взаємодію ціннісної ідентифікації і свободи вибору. Суспільство через соціальні інститути, особливо інститут освіти і виховання, і культура через традиції, звичаї, норми намагаються сформувати освічену і виховану людину-індивіда, але кінцевий результат залежить від нього самого, активності його душі і духа. Ця духовна діяльність людини-індивіда являє собою процес ціннісної ідентифікації з іншими і отримання особистої ціннісної само ідентифікації.

В гносеологічному плані ціннісна ідентифікація являє собою процес побудови індивідом моделей значимих інших і трансформації їх в модель особистої системи цінностей шляхом зближення і ототожнення образів духовного Я: значимих інших, образу Я індивіда в значимих інших і образу Я в самому індивіді, які пов’язані ієрархічно.

Духовна особистість самостійно створює свій духовний світ, його цінності, сенс життя, цінності орієнтації.

Розуміння сутності людини детермінує розуміння сутності освіти і його стратегій, так що освіта являє собою буття, яке формує сутність людини в окремому індивіді.

Формування гуманістичної духовності особистості як пріоритетна задача вітчизняної системи освіти включає гуманістичне розуміння людини, гуманістичний світогляд, гуманістичні цінності.

Література:

1. Степанова И.Н., Шамотин С.М. Духовность как качество личности и проблема её воспитания: Уч. пособие. Курган. – 2004. – 347с.