Сьогодні ніхто не стане заперечувати, що демократія є однією з базових цінностей людської цивілізації. Нині вона є однією із суперечливих рис сучасної цивілізації, яка дає людству широкі можливості, але вона ж і породжує низку проблем.  Формування демократичних процедур, установок на політичному "тілі” України доволі часто наштовхується на стереотипи минулого, заперечення сьогодення, нерозуміння майбутнього. Стає зрозумілим, що зміна способу мислення людей, їх ціннісних орієнтацій постає передумовою демократичних перетворень. Демократія є такою, якими є громадяни. Однією з важливих підвалин демократичного ладу є громадянське суспільство, під яким зазвичай розуміють „автономну (стосовно держави), самоорганізовану й саморегульовану сферу публічного життя, в якій громадяни створюють асоціації, спілки та інші об'єднання задля задоволення власних потреб і захисту своїх інтересів”[1, 59]. Саме за демократичного суспільства зреалізовується тріада: вільна людина – розвинене громадянське суспільство – сильна держава.

Одним із суспільних інститутів, який забезпечує демократичні зміни в суспільстві та свідомості громадян є інститут освіти. Загальновідомо, що сучасна система освіти в своїх основних рисах склалася під впливом певних філософських і педагогічних ідей. Вони були сформульовані в кінці XVIII – на початку ХІХ століття Коменським, Песталоцци, Гербартом, Д.Дьюі та іншими засновниками наукової педагогіки і в своїй основі утворюють так звану "класичну” систему або модель освіти. Незважаючи на певну еволюцію за основними позиціями класична модель освіти залишалася незмінною, а тому фактично себе вичерпала. Виникає необхідність пошуку нового комплексу педагогічних і філософських ідей в нових умовах сьогодення, які б створили інтелектуальну основу для сучасної системи освіти.

Можна виділити кілька основних тенденцій змін в системі освіти. По–перше, загальну світову тенденцію зміни основної парадигми освіти (розробка нових фундаментальних ідей в філософії і соціології освіти, в гуманітарній науці тощо). По–друге, рух нашої системи освіти в напрямі інтеграції в світову культуру (демократизація освіти), створення системи безперервної освіти, гуманітаризація і компיютеризація освіти тощо. Третя тенденція полягає у відновленні традицій української школи і освіти.

      Окрім того гостро стоїть питання щодо ідеалу освіченої людини. Вважається, що освічена людина це не лише "людина, яка знає”, але і підготовлена до життя, яка орієнтується в складних питаннях сьогодення.

Орієнтація техногенної цивілізації на комфорт як на вищу цінність привела до виникнення технократичного мислення. По суті технократизм – це особлива, завужена форма сприйняття світу в його однобокому трактуванні, характерна для відповідного етапу в розвитку цивілізації, насамперед, європейської. На певному етапі технократизм формує світоглядні цінності та орієнтири і утверджує себе як загальнозначимий, протиставляючи себе всім іншим. За таких умов абсолютизуються матеріалістичні уявлення, прагматичні інтереси, а також форми та засади, за допомогою яких останні задовольняються. Це є також однією із  суттєвих причин формування основ громадянської освіти в Україні.

Загальновідомо, що чим нижчий рівень політичної культури та освіти громадян, тим простіше ними маніпулювати. Згадаємо, що ще Карл Поппер відкидав як центральне питання для політики, хто повинен правити. Центральним є питання, як мінімізувати шкоду, якої можуть завдати негідні правителі. Для цього і потрібні інститути та механізми, здатні звести до мінімуму можливі втрати.

Одним із таких механізмів і є громадянська освіта. Вона виступає важливим чинником входження особистості в життя соціуму, політичного зокрема. Саме на громадянську освіту лягають питання формування належного відношення до прав, свобод і гідності людини, її входження в політику тощо.

Розвиток громадянської освіти є важливим завданням, що постає перед сучасними країнами цілого світу. У країнах зрілої демократії це завдання обумовлене необхідністю збереження непорушності демократичних цінностей та зразків поведінки. В тоталітарних та авторитарних суспільствах громадянська освіта виконує роль відвертої ідеологічної пропаганди. В суспільствах, що перебувають у фазі переходу до демократичного врядування завданням громадянської освіти є створення умов формування демократично налаштованих громадян. Є очевидним, що зміст і методи громадянської освіти мають відповідати її сутності й соціальному призначенню, реальному стану політичної культури того чи іншого суспільства.

Проблема громадянської освіти є доволі „молодою” на терені вітчизняної філософії освіти, політології, політичної філософії. Ступінь розробленості проблеми визначається поки що незначною кількістю публікацій, „мозговим центром” яких є Інститут громадянської освіти НаУКМА та лабораторія психології політичної освіти Інституту соціальної та політичної психології АПН України. Наслідком їх тандему є грунтовний аналітичний звіт присвячений концептуальним парадигмам і стану політичної культури громадян і особливостям громадянської освіти [2].

Наявні публікації присвячені проблемам громадянської освіти акцентують увагу на її ролі як фактора впливу на формування політичної культури [3], намагаються з'ясувати її зміст [4], задаються питанням розбудови громадянської освіти в Україні [5].

Cвідченням зростання інтересу до проблем громадянської освіти є значна кількість різноманітних програм і проектів, наукових конференцій та публікацій. Серед них звертають на себе увагу документи концептуального значення.

Зокрема, „Концепція громадянського виховання”, розглянута та схвалена Президією Академії педагогічних наук 19 квітня 2000 року. Ще один документ такого гатунку — „Концепція громадянської освіти в Україні” — підготовлена в рамках Проекту — „ Освіта для демократії в Україні”.

 Враховуючи певні зрушення в дослідженні проблеми громадянської освіти вітчизняною наукою, варто звернути увагу на певні методологічні труднощі. Вони пов'язані, насамперед, із неоднозначною інтерпритацією понять „політична” та „громадянська” освіта. До речі, їх по-різному визначають і в країнах західної демократії. Якщо в американській інтерпритації поняття „громадянський” ширше ніж „політичний”, то в німецькій навпаки. Однак, і в тому, і в тому разі серед основних завдань освітнього процесу — засвоєння політико-правових знань і навичок взаємодії, а також формування системи потреб і установок особистості, які б відповідали цінностям демократичного суспільства. Звідси, окремі дослідники, зокрема І.В.Жадан, розглядають політичну освіту як складову громадянської освіти, засіб формування культури громадянськості [6,91].

Проте, яка методологія розмежування даних понять? Чи не носить воно (розмежування – С.О.) чисто механічний характер? І, власне, в чому сутність політичної і громадянської освіти?

Очевидно є недоречно розглядати політичну освіту як складову громадянської освіти. У них є різною предметна площина дослідження, коло питань та проблем, які вони вирішують. Якщо виходити з того,  що як комплекс інтегрованих знань громадянська освіта поєднує громадянські знання, громадянські вміння та досвід, громадянські чесноти, то поняття „громадянська освіта” є значно ширшим, ніж „політична освіта”. В такому контексті їх стуктура не збігається, що зайвий раз свідчить про не тотожність даних понять.

На думку наукового колективу на чолі з академіком АПН України О.В.Сухомлинською, який підготував „Концепцію громадянського виховання дітей і молоді”, громадянська освіта — це навчання людей того, як жити за умов сучасної держави, як дотримуватися її законів, але водночас і не дозволяти владі порушувати їхні права, домагатися від неї здійснення їхніх правомірних потреб, як бути громадянином демократичного суспільства [7, 65].

Дане визначення громадянської освіти є доволі широким і відображає швидше її завдання, ніж сутність. Зрозумілою є позиція авторів, які намагаються підкреслити думку про актуальність набуття громадянами бути свідомими учасниками суспільного процесу.

Здійснювати політичну освіту — значить навчати людей тому, що вони мусять знати, вміти, будучи громадянами демократичної держави, маючи справу з владою, її органами й іншими політичними інституціями, перебуваючи у компетентній взаємодії і відповідальній співпраці з ними [8, 41-42]. Не буде зайвим нагадати, що політичні знання та культура обумовлюють міру політичної соціалізації особистості. Для того, щоб не бути об’єктом маніпулювання, особистість повинна вміти застосовувати отримані знання на практиці. Слід також враховувати, що в значній мірі на формування громадянської позиції особистості впливають засоби масової комунікації. Останні на рівні політичного коментаторства досить часто страждають суб’єктивізмом, довільністю у викладі подій, фактів тощо. Це не передбачає вміння критично оцінювати політичну дійсність, мислити та приймати рішення самостійно. Головна мета політичної освіти полягає у формуванні громадянської компетентності, вмінні мислити критично, адекватно орієнтуватися в складному і суперечливому сучасному світі. Крім цього, політична освіта формує прихильність до цінностей демократії, мотивує особистість до участі у розвязанні проблем громадського життя.                                Громадянська освіта поєднує в собі елементи і політичної освіти, і правової і етичної, будучи в загальному важливим напрямом навчально-виховної роботи. В той час як політична освіта зосереджується виключно на розумінні проблем „світу політичного”.

Громадянська освіта є цілісний, безперервний процес навчально – виховної роботи, направлений на формування свідомого громадянина, його навиків громадянського співжиття, розуміння і застосування своїх прав і обов'язків, усвідомленої підтримки тих, хто реально може забезпечити його інтереси.

Громадянська освіта зосереджена на питаннях функціонування основних сфер суспільного життя і відповідно структурних елементів суспільствознавства. Вона не замінює жодної з них, а лише вбирає їх у себе. Громадянська освіта є самодостатньою і їй не відповідає жодна суспільствознавча дисципліна. Своїм вістрям вона направлена на максимальну залученість громадян до участі в громадському житті, навчанню самоврядуванню. Важливим у цьому процесі є усвідомлення громадянами своєї значущості та здатності діяти в контексті власних інтересів.

Мета і сутність громадянської освіти полягають у наданні кожній особистості знань, що є необхідними для існування й ефективного функціонування в сучасному суспільстві, визначають його громадянську компетентність, політико–правову й соціально – економічну освіченість — те, що називають культурою соціальності.

 Зміст громадянської освіти складає система відповідних цінностей — рівність можливостей, справедливість, свобода, солідарність тощо. Крім надання громадянину певних знань і вмінь суспільно – політичної дії, громадянська освіта формує відчуття власної свободи та разом з тим відповідальності, віри у суспільні цінності. Цей стан позначається поняттям „громадянськість”. Під нею розуміємо розвиненість соціальної свідомості й індивідуальної гідності, спроможність людини усвідомлювати власні інтереси і захищати їх зі знанням справи та з урахуванням інтересів усього суспільства. Громадянськість є наслідком тривалого виховного, формуючого впливу громадянської соціалізації особистості. Вона виступає як реальна можливість втілення в життя сукупності соціальних, політичних і громадянських прав особистості, її інтеграції в культурні й соціальні структури суспільства.

Метою громадянської освіти є громадянин як член правової демократичної держави.  Наслідком і результатом громадянської освіти має бути формування людини, яку характеризують:

Відчуття власної гідності, шанування прав людини і вміння їх захищати. Про права людини не достатньо лише знати, необхідно навчитися сприймати їх як беззаперечну цінність — власну та загальну. Громадянська освіта має бути зорієнтована на розвиток вміння індивідів міркувати, аналізувати, ставити запитання, робити власні висновки, адекватно орієнтуватися в політичній ситуації, захищати свої інтереси. Головне тут полягає в тому, щоб навчитися сприймати державу не як джерело благодаті чи, навпаки, саму лише загрозу автономії особистості, а як інституцію, скеровану систематично й кваліфіковано управляти соціальними справами.

Відданість демократичним цінностям, віра в них, прихильність до таких цінностей суспільного життя як права людини, верховенство права, правління закону, справедливість. Громадянська освіта – це не лише засвоєння певної суми знань, а ще й культивування цінностей демократії, формування готовності особистості діяти відповідно до вимог законності та справедливості.

Політична освіченість, компетентність. Ця риса політичної культури визначається мірою опанування людиною базових знань про статус особистості, права людини, про суспільство, в якому вона живе, його історію, культуру, звичаї й традиції, природу й устрій держави. Політична освіченість також передбачає, що людина знає головні поняття й терміни суспільствознавства, розпізнає їх смисл у різних контекстах, може назвати вивчені суспільні явища, їх суттєві властивості.

Знання, визнання і дотримання законів. Ознакою демократичної громадянськості, громадянською чеснотою є здатність особи належно ставитися до наявних у суспільстві норм і правил, дотримуватися суспільних імперативів, визнавати й шанувати суспільні авторитети, виконувати обов’язки покладені на неї громадою – законослухняність. Дотичним до цього показником громадянськості, культури життя громадою є лояльність – визнання чинних законів, повноважень влади. Культура громадянськості визначається рівнем юридичної освіченості людей, їхнім знанням і розумінням того, що є законним, а що незаконним.

Толерантність і готовність до компромісу, до розвязання конфліктів шляхом переговорів. Ця риса демократичної політичної культури передбачає усвідомлення особистістю множинності й різноманітності світу, повагу до інтересів і прав інших.

Участь у спільних справах. Внаслідок громадянської освіти учні мають пересвідчитися в тому, що стабільне існування вільного й законодавчо врегульованого суспільства, ефективне розвязання проблем життя громад потребують їхньої безпосередньої й зацікавленої участі, вміння робити зважений вибір, знання правил і процедур ухвалення рішень та їх реалізації.[9, 43-44]

                        Громадянська освіта  будучи безперервним процесом, охоплює всі вікові етапи соціалізації, політичної зокрема: дошкільне виховання й початкову освіту – шкільну освіту – вищу і професійну освіту – освіту дорослих. Кожен із виділених вікових  етапів громадянської освіти має свою специфіку, завдання, механізм реалізації отриманих знань. Громадянську освіту слід вирізняти від ідеологічної, партійної пропаганди та агітації, що є справою окремих політичних партій і рухів, а не загальнонаціональною справою.

      Розвиток громадянської освіти вимагає зміни філософії освіти взагалі – переходу від репродуктивної системи освіти (монологізм, догматизація знання, вказані істини) до розвивальної моделі освіти, де той, хто навчається виступає суб’єктом, який ініціює і здійснює пізнання. Можна виділити низку завдань, які стоять перед громадянською освітою в сучасній Україні:

—    формування моделі демократичного громадянина і культури громадянськості;

—    давати уявлення про сутність політичного життя, конституційні права та обов'язки людини та громадянина;

—    сприяти соціально-політичній стабільності українського суспільства;

—    надати освіті демократичного і кваліфікованого характеру;

—    формувати навики та стимулювати участь людей у громадянському житті;

—    сприяти становленню активної позиції громадян щодо реалізації ідеалів і цінностей демократії.

                      Яким має бути зміст громадянської освіти, враховуючи реалії стану політичної культури в Україні? Вітчизняні науковці відмічають низку параметрів, які вибудовують зміст громадянської освіти.

                 Законослухняність. Її розуміють як готовність підпорядкувати власну поведінку дисципліні наявних у суспільстві правил, дотримуватися встановлених законів, виконувати настанови чинної влади. Законослухняність не співпадає з віропідданством в умовах тоталітарного режиму. Дидактичними засобами формування культури законослухняності й критичного ставлення до влади можуть бути знання про те, як влаштоване демократичне суспільство й відповідна йому держава, як функціонують інституції останньої, які закони й правила визначають порядок задоволення людьми їхніх інтересів.

           Відповідальність. Тут метою громадянської освіти є збільшення числа тих, кому властивий високий рівень відповідальності і зменшення кількості людей із низьким рівнем відповідальності. Під громадянською відповідальністю слід розуміти згоду людини з тим, щоб її вчинки були піддані оцінюванню на предмет їх відповідності чинним законам, умовам угод тощо.

            Політична активність. Це готовність, вмотивованість і вміння людей самостійно діяти для захисту й задоволення власних інтересів, подолання перешкод у досягненні мети, впливу на ухвалювані рішення. Вважається, що головним у політичній активності є вплив людей на формування актуальних питань їхнього безпосереднього життя. З дидактичною метою варто використовувати те, що політична активність буває обумовлена існуванням якоїсь проблеми в житті людей і наміром її подолати – усунути чи розв’язати. Під час занять варто проводити ідентифікацію студентами суспільних проблем, обговорення їхніх пропозицій щодо їх розв’язання.

                     Ставлення до влади. Воно містить множину уявлень людей про сутність політичної влади, її призначення й роль. Ставлення до влади визначається зосередженістю на очікуваннях допомоги з боку влади у вирішенні складних   життєвих ситуацій.

           Індивідуальна свобода. Свободу розуміємо як вільний вибір індивідом обставин і передумов власного життя. Свобода є доволі суперечливим феноменом. Суперечливість полягає в тому, що, з одного боку, свобода поціновується людьми як найвища цінність життя, а з іншого боку, незмінно висловлюються сумніви у самій можливості її існування і здійснення. Названу суперечність можна розвязати, якщо спиратися на розуміння свободи, в якому б не заперечувалася жодна з її суперечливих сторін – автономія, відсутність перешкод та, з іншого боку, неодмінна детермінованість людського життя. Тоді свободу можна розуміти як вільний вибір суб’єктом детермінант власного життя. Дидактичними засобами навчання свободі можуть бути усілякого роду ситуативні завдання, коли учням належить ухвалити рішення, зробити вибір, намітити план дій, які б дозволили досягти вільно обраної мети та разом з тим уникнути конфлікту з чинними правилами й інтересами інших вільних людей.

           Толерантність. Її можна визначити як терпиме ставлення індивіда до інших, до усіх, хто є не таким самим, як він, визнання їхнього права думати й діяти інакше, ніж він. У сучасному світі толерантність – це умова і наслідок вільної самореалізації особистості, втілення принципу нонконформізму. Культура толерантності може бути сформована через усвідомлення учнями, що світ складений із незчисленної множини індивідуальних виявів, кожен з яких має право на існування [10, 53-61].

Таким чином, зміст громадянської освіти має бути складений з широкого кола знань про права людини й статус громадянина, про державу й функціонування її установ, виборчу систему й виборчі процедури тощо. Зміст занять з громадянської освіти має бути побудований з урахуванням необхідності підвищення рівня відповідальності громадян та їхньої вимогливості, очікування відповідальності від політиків.

  Практичний бік громадянської освіти складає вироблення вміння спостерігати за політичними процесами, аналізувати й оцінювати їх, займати й відстоювати певну позицію в суспільному житті. Актуальним для розвитку демократичної громадянської освіти є запровадження відповідних способів викладення знань. Важливо навчитися залучати молодь до дискусій, розгляду конкретних ситуацій, надавати знання про демократію. Все це є можливим лише за умови врахування змісту громадянської освіти в навчальних планах спеціальностей вищих навчальних закладів. Громадянська освіта повинна стати складовою державної освітньої політики.

                             Освіта спроможна закладати підвалини громадянського суспільства, в якому кожна людина відчуває себе відповідальним учасником громадського життя. Поряд з наданням знань освітнім закладам належить готувати молодь до подолання проблем, які виникають в її житті, навчати розвязувати їх, спираючись на глибоке розуміння світу, на універсальні цінності буття.

Література

1. Основи демократії: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів / Авт. колектив: М. Бессонова, О. Бірюков, С. Бондарук та ін.; За заг. ред. А. Колодій; М-во освіти і науки України, Ін-т вищої освіти АПН України, Укр.-канад. проект «Демократична освіта », Інститут вищої освіти.- К.: вид-во «Ай Бі», 2002.— 684 стор.

2. Жадан Ірина, Кисельов Сергій, Кисельова Оксана, Рябов Сергій. Політична культура та проблеми громадянської освіти в Україні. Аналітичний звіт.– Київ: Тандем, 2004.– 80с.

            3. Галактіонова Ірина. Громадянська освіта як фактор впливу на формування політичної культури громадян України // Магістеріум: Політичні студії. Випуск десятий.–2002.– с.52–57.

            4. Іванов М.С. До проблеми з’ясування змісту громадянської та політичної освіти // Наукові записки НаУКМА. Політичні науки.– 2003.– т.21.– с.64–68.

            5. Тягло О.В. Як розбудувати громадянську освіту в Україні? // Наукові записки НаУКМА. Політичні науки.– 2000. – т.18. – с.84–90.

            6. Жадан І.В. Психолого–педагогічні проблеми політичної освіти молоді // Наукові записки НаУКМА. Політичні науки.– 2003.– т.21.– с.91–95.

            7. Цит. за  Іванов М.С. До проблеми з’ясування змісту громадянської та політичної освіти // Наукові записки НаУКМА. Політичні науки.– 2003.– т.21.– с.64–68.

8. Жадан Ірина, Кисельов Сергій, Кисельова Оксана, Рябов Сергій. Політична культура та проблеми громадянської освіти в Україні. Аналітичний звіт.– Київ: Тандем, 2004.– 80с.

            9. Там само.

10. Там само.